Розмінування Харківщини: міни, розтяжки і саперний батальйон

Харківська область є одним із найбільш забруднених вибуховими предметами регіонів, першим за кількістю загиблих саперів. Через нерозірвані набої та міни різного призначення вже загинули пів сотні цивільних. 

Марія Малєвська та Олександр Бринза з’їздили на розмінування разом із саперами Державної спеціальної служби транспорту. Побачили контрольований підрив, дізналися, що таке пінпоінтер, і поспілкувалися зі спеціалістами, які виконують цю кропітку й небезпечну роботу.

Проїжджаємо Чугуїв, і ось вони — перші села, що були в окупації. Ця траса веде далі на Купʼянськ, де бої тривають і зараз.

Минулоріч лінія фронту проходила цими полями — вони стоять несіяні й неорані вже два роки. Бо заміновані. Аби розчистити всю Харківщину від мін, підрахували колись у Центрі гуманітарного розмінування, 125 тисяч саперів — якби вони, звісно, були — працювали би щодня без вихідних протягом року. Але такої кількості саперів немає. Говорить військовослужбовець саперного батальйону 711-го полку Держспецслужби транспорту Сергій: 

— Саме на цьому полі ми уже зняли приблизно 560 протитанкових мін. У міни ТМ-62П3 дуже слабкий сигнал, тому що вона з пластиковим підривником. 

— Сигнал для металошукача? 

— Так. Він слабкий, але ми його знаємо, хлопці відпрацьовували, на окремих ділянках вивчали сигнал, який має бути саме на цю міну. Тому що підривник сам теж пластиковий, в ньому тільки накольний механізм має метал, це 3 чи 4 грами. Так само ПМН, протипіхотна міна, вона теж пластикова, її дуже важко знайти. Якщо все заросло травою, ти по сантиметру перевіряєш діляночку, по сантиметру. Ось в тебе є прохід метровий з маркером, і ти потихеньку йдеш, перевіряєш на розтяжки, якщо розвідка доповіла, що там є розтяжки, тому що в нас є група, яка робить попередньо розвідку на тій чи іншій ділянці.

Сьогодні підрозділ працює при дорозі на полі сільгосппризначення, цей саперний батальйон — новостворений. Не набагато старший і сам 711-й полк Держспецслужби транспорту — його створили у березні 2022 року, у перші дні вторгнення.

Сапери підіймають у небо квадрокоптер — це перша розвідка території, завдяки дронам можна багато чого побачити. Цей підрозділ вже розміновував Харківщину — відразу після деокупації, а також Миколаївщину, Сумщину, Херсонщину. 

Ізюм, Балаклія, Барвінкове… Не завжди міни — це сліди росіян. Українські оборонці ставили мінні поля, аби захистити власні позиції, створити лінію оборони. Й тепер усе це треба зняти. Розповідає сапер 711-го полку Олександр:

«Ми спочатку візуально віддивляємося ділянку, щоб не було розтяжок, нічого такого. Коли ми це оглянули, ми руками це все обережно прощупуємо, перебираємо, ножицями вирізаємо всю траву, щоб земля була максимально чиста. Наступний етап — у нас є міношукач, ми проходимо по цій ділянці, яку ми вже тільки шо перевірили. Якщо міношукач показує, що шось є, у нас є така штучка, пінпоінтер називається, вона точніша. Міношукач може в загальному показати, а пінпоінтер максимально точно діляночку покаже. Далі в нас є щуп, і ми щупом потрошку проходимо цю діляночку, визначаємо: є там міна, нема міни».

Олександрові 26, сам він родом із Нікополя на Дніпропетровщині. Батьки і досі там, живуть під обстрілами. Сашко останні роки вже жив у Києві.

— Ми маємо розуміння, які є міни, що це за міни, тому ми можемо одразу сказати, чи воно там є, чи нема. По обідку пройти — чи то міна, чи то каміння якесь, чи то залишок металу.

— Скільки ви цьому всьому навчалися? 

— Не дуже довго, чесно кажучи. Я в саперному батальйоні з кінця квітня.

— А до того, в мирному житті ким ви були? 

— Я діджей. Я грав музику, працював в барах, ресторанах, робив кальяни. 

— Ви самі пішли, добровольцем, чи повістка? 

— Мені просто дали повістку, я подумав, чого я буду скриватися, і от вже 20 місяців працюємо.

На ділянці поряд працює бородань Іван. Він сам із Донецька, звідти виїхав ще у 2014 році, жив у Києві. 

— Ви мобілізований? 

— Доброволець. Я прийшов 13 березня у військкомат, з того часу я на службі. У цивільному житті я працюю спеціалістом з охорони праці і пожежної безпеки. Ну, працював до війни. Тому мені це цікаво. У мене маленька дитина, і я хочу, щоб наша територія була безпечною. І це цікава дуже робота. Кропітка, цікава. Тут дуже багато сміття, на жаль. Бо, по-перше, тут поруч дорога, по-друге, тут був підірвався на міні автомобіль, там он є рештки, і дуже багато таких металевих осколків потрапляють, а ми вже мусимо реагувати на всі сигнали, які в нас є, тому що це наша безпека і безпека хлопців, які працюють поруч.

— Це сильно уповільнює роботу?

— Робота сапера сама по собі має бути повільна, ми повинні крок за кроком проходити, щоб бути впевненим, що нам нічого тут не загрожує. І для того, щоб потім, коли будуть цивільні люди тут, щоб це вже була безпечна територія.

Позаду Івана дійсно помічаємо рештки легковика, чиєсь взуття й досі стирчить із груди металу — здається, воно чоловіче.  До саперів, що голіруч прощупують повітря у пошуку розтяжок, підходить командир Сергій: 

«Нема швидких, перекриваємо трасу, нам буквально дві хвилини треба, щоб зробити підрив».

Трасу мусять перекрити, бо тут досить жвавий рух, а розліт й гриб диму від контрольованого підриву буде неабиякий.

Командира підривників звати Ернест, він з Закарпаття. Окрім служби, займається ще й волонтерством:

— За вашими спостереженнями, наскільки Харківщина забруднена у порівнянні з іншими регіонами, де ви працювали? 

— Всюди, де русня стояла, де вони окопувалися, різниці сильно не бачу. Тільки може бути різниця в різновиді використаних мін. На Херсонщині ми більш стикалися з протипіхотними мінами, такі, які встановлюються в ґрунт, ПМН-2, а тут більше ОЗМ-розтяжок. Прикривають позиції, іде ряд протитанкових мін, і вони, як правило, прикриті ОЗМ-72. Якщо чесно, це збирається дуже швидко, бо його тут велика кількість цього всього. Там були три протитанкові міни, пошкоджені, й одна мінометна міна. Щоб зібрати це все, за день піднімаємо набагато більше. 

— Тобто ось це був підрив зібраного навіть не за день, а менше? 

— Ні, це за хвилин 20.

Ернест присідає до спеціально виритої в землі ями, куди сапери складають знахідки. Там, серед іншого, помічаємо два деревʼяні кілочки, між ними дріт й якась зелена банка, чимось схожа на велику консерву. 

— Ось це міна ОЗМ-72, яка встановлюється на такі от кілки. На розтяжку. Вона встановлюється дуже швидко. Вага її 5 кілограмів, в ній 2,5 тисячі осколків. Це міна кругового ураження, у радіусі 25 метрів знищує все живе. Випригує на висоту 60–90 сантиметрів, щоб бити по поясу. 

— Це на такій розтяжці підірвалися влітку ваші побратими в Циркунах? 

— Так. Саме на такій, один зайшов, другий побратим підходив і наступив на розтяжку. Це наш командир взводу був.

— Там 2 загиблих було і 1 поранений, правильно?

— Так. Двоє, і ще одного дістало біля машини, теж осколок попав в район живота, посікло досить сильно.

До розмови про одну з найнебезпечніших мін доєднується Сергій, він інструктор для новобранців, навчає мобілізованих та добровольців. Сергій — одесит, до початку вторгнення займався будівництвом:

«Ділянки у нас зараз в такому стані зарослому, так само вона може бути в лісопосадках, саме цими мінами виставлялась оборонна лінія захисту бліндажів, позицій. Ця міна встановлюється на ділянках, які мають перекрити танкові проходи. Працює на 360 градусів з вишибним механізмом, підлітає з-під землі на 60–90 сантиметрів і підривається. На жаль, ми не можемо проконтролювати цивільних, вони повертаються на деокуповані території, а в них діти. Авжеж, є підриви. Є у нас інформація, що зовсім недавно підірвалися 3 дітей, які зачепили розтяжку: двоє двухсотих, одна дитина у важкому стані». 

Хочу попередити батьків, які повернулися на деокуповані території, щоб вони були більш уважні до своїх дітей і самі були більш уважні. Тому що ця міна не залишає ніякого шансу вижити людині. Якщо вона в зоні ураження, а це 50 метрів, то це бути горе, дуже велике горе. 

У нас на одному квадратному метрі може бути, наприклад, чотири ПМН, це протипіхотна міна нажимна, ПМН-2. Коли ми працювали на Херсонщині, у нас були ділянки дуже щільно заміновані, біля річок, щоб наші війська не могли перейти на ту сторону».

Найбільша винагорода для нього, каже Сергій, це проїжджати зараз різними регіонами України й бачити засіяними саме ті поля, що він їх розміновував минулоріч. 

«‎Озброєні» технологіями. Які ІТ-рішення допоможуть у розмінуванні України

Є міни, невидимі навіть для саперів: приблизно 30% Харківської області потенційно заміновано